5 травня 2011

Прем’єр-міністр обіцяє провести референдум щодо незалежності країни.[ред.]

На виборах до Парламенту Шотландії, що відбулися 5 травня 2011 року, блискуче перемогла Шотландська національна партія. Націоналісти здобули понад половину місць (69 зі 129), в той час як найближчі опоненти, лейбористи, втратили 7, і зуміли зберегти лише 37 мандатів. У порівнянні з попередніми виборами, недорахувалися п’яти місць і консерватори, тепер у їхньому таборі тільки 15 «багнетів».

Вибори показали цілковитий крах ліберал-демократичної партії, вона втратила 12, і віднині матиме лише 5 з 129 місць в Парламенті. Найімовірніше, таке величезне падіння пов’язане з входженням лібдемів до однієї коаліції з консерваторами в Парламенті Великої Британії. Консерватори виступають проти ідеї незалежності Шотландії, і виборці ліберальних демократів, очевидно, не пробачили своїй партії такий неприродний союз з англійськими консерваторами. Ще два мандати отримала партія зелених, пройшов також і один незалежний депутат.

На попередніх виборах, що відбулися у травні 2007, націоналісти вперше стали лідерами симпатій шотландців, а прем’єр-міністром країни було обрано голову партії, Алекса Салмонда. Нині, навіть попри важкі роки кризи, шотландці не просто знову вивели націоналістів на перше місце, а й забезпечили їм одноосібну більшість.

Націоналісти ведуть Шотландію до незалежності[ред.]

Прем’єр-міністр країни, Алекс Салмонд, пообіцяв провести референдум щодо незалежності Шотландії від Великої Британії.

«Шотландці довіряють нам, отже ми маємо довіряти шотландцям. Тому протягом цього скликання Парламенту ми поставимо питання про референдум». Прем’єр-міністр Великої Британії, Девід Кемерон, визнав рішучу перемогу націоналістів, але «попередив», що він виступає «рішуче проти» ідеї референдуму щодо незалежності Шотландії.

Лідер націоналістів Алекс Салмонд, так прокоментував підсумки виборчої кампанії: «Вперше ми живемо думкою, що ми, Шотландська національна партія, є партією всіх класів, всіх громад і регіонів Шотландії. Ми працюватимемо якнайкраще, щоб виправдати сподівання народу».

Лідер шотландських лейбористів Айян Ґрей, пообіцяв, що піде у відставку з цього поста восени. Ґрей переміг у своєму окрузі з перевагою лише в 151 голос. Та і загалом ці вибори для лейбористів назвати успішними важкувато.

Натомість, лідер консерваторів, Анабель Ґолді, поки що йти у відставку не збирається. Ба більше: на її думку, «Шотландія зараз як ніколи потребує партії, що буде, «протистояти ексцесам націоналізму». Також вона говорить про необхідність «принести реальність в шотландську політику».

Політична географія виборів[ред.]

У Шотландії використовується доволі складна виборча система. 73 депутатів виборці обирають у мажоритарних округах за системою простої більшості — щоб виграти, досить отримати більше голосів, ніж найближчий суперник. Решту 56 депутатів обирають за пропорційною системою у восьми регіонах країни. З 73 мажоритарних округів, націоналісти перемогли у 53. Тут дуже показовою є географія виборів — націоналісти перемогли по всій країні, за деякими невеликими вийнятками. Лейбористи перемогли в частині округів міста Ґлазґо та околицях, виграли один з округів у Едінбурзі, та двох сусідніх округах, і один округ на півдні країни. Консерватори здобули перемогу в трьох округах на півдні країни, два з яких взагалі межують з Англією, що наштовхує на аналогії з українським прикордонним південним сходом…

Ліберал-демократи виграли лише два округи — на Шетландських і Оркнейських островах. На минулих виборах ліберали перемогли в 11 мажоритарних округах, але з «основної» частини Шотландії націоналістам вдалося їх «вибити».