Соломія Чубай: Про «Джалапіту», «Країну мрій» і не тільки
20 червня 2015
Джалапіта йшов вулицею, думаючи над тим, чому люди, йдучи, розмахують руками, і прийшов до такого висновку: люди розмахують руками, щоб виміряти простір, щоб утримати рівновагу і щоб робити вентиляцію космосу.
|
Вікіновини
: Привіт. Інтерв'ю, то така річ, яку творять як мінімум двоє. І оскільки ми з тобою станемо співавторами того, що вийде в результаті, буде потрібен від тебе дозвіл, щоб опублікувати це під вільною ліцензією. Ти уже трохи із цим знайома, бо просили дати контакти Марії Вайсберг, автора твоїх фото, щоб змогти завантажити їх у Вікісховище й використати у статтях Вікіпедії та інших вікіпроектів. А, скажи, як воно, почуватися статтею у Вікіпедії?
- Соломія Чубай: Стаття у Вікіпедії? Я б сказала «Людиною у Вікіпедії» (сміється). Статтею це якось дивно (усміхається). Круто, про тебе можуть читати мільйони, інформація про тебе буде перекладена багатьма мовами світу (можливо). Це приємно (сміється).
ВН: Гелен ДеВітт, авторка «Останнього самурая», намагалася покінчити з життям самогубством. Рідні та видавці, щоб уберегти її від додаткового стресу, вирішили не допускати пресу до неї, тож коментували ситуацію самі. І, звісно ж, ті коментарі потім публікувалися й видавалися за правду. І додавалися до статті про неї у Вікіпедії. Коли Гелен почала читати, то зрозуміла, що інформація подана не так. Спробувала редагувати, але то були її слова проти друкованого слова. І ці редагування скасовували. Вона здалася, хоча, насправді, вона могла це виправити. Не страшно, що будь-хто будь-що про тебе може написати? Можливо таке, що ти й не хотіла б згадувати?
- СЧ: Знаєш, не страшно, хто б міг би щось про тебе написати, страшно, коли нема кому про тебе щось путнього сказати (сміється). Я мушу згадувати все у своєму житті, бо кожна моя помилка і невдалий вибір — це досвід, болючий, незручний, але дуже життєвий. Не знаю, треба згадувати все, головне у майбутньому не повторювати помилок.
ВН:А хто написав про тебе? Чи пробувала редагувати сама? Як ти взагалі сприймаєш Вікіпедію? Що це взагалі таке — Вікіпедія?
- СЧ: У Вікіпедію про мене написала Наталя Корнієнко, саме вона створила сайт про мого батька і дуже допомагала під час проекту «П'ятикнижжя», теж саме з «Джалапітою». Ні, я не редагувала нічого. Я Вікіпедією користуюся дуже часто, для мене це як скриня, у котрій все можна знайти, вона повністю задовільняє моє прагнення до знань (усміхається). Вікіпедія — це, як ви самі написали «вільна енциклопедія» (сміється).
ВН:А що то були за проекти — «Без цукру», «Далі»? Як вони почалися і чому перестали бути?
- СЧ: «Без цукру» — це був перший гурт, в якому я себе попробувала яко вокалістка. В 1999 році було прослуховування дівчаток і обрали мене. Це був гурт гітариста Романа Телепа, він писав і слова, і музику, і був керівником. Для мене це був хороший досвід і у нас навіть був хіт — «У всьому винна я», його крутили по радіо і всі вимагали співати його на концертах.
- Чому «Без цукру» припинив існувати? Було вже мало концертів, мало ентузіазму, мало бажання, плюс мене вигнали (сміється). Потім знову просили назад, але вже було «Далі»…
- «Далі» — це був проект з колишнім басистом «Без цукру» — Юрком Козієм. Він писав музику, а тексти вже були мої, ми не надто довго проіснували. Там я і познайомилася зі своїм чоловіком — Романом, він прийшов до нас яко гітарист, а пішов яко басист. Але це був теж цікавий досвід і я співала свої тексти, це приносило мені задоволення. Ми виступали на Помаранчевій революції, це був один з найзахоплюючих концертів, котрі я мала у житті: Майдан і море людей — океан.
- Існувати припинили, бо Юрко створив інший гурт, а згодом переїхав до Києва, а без його музики мої тексти вже так не звучали, як раніше.
ВН:На цих вихідних у Києві вкотре проходитиме «Країна мрій», а у неділю Ти будеш разом зі своїм гуртом «Джалапіта» виступати. Хвилюєшся?
- СЧ:Не хвилююся. Переживаю, як завжди, що нас рано поставили і не на основній сцені, і щоб були люди.
ВН:«Джалапіта» існує із 2012 року, якщо не помиляюся. Чи можна Ваші творчі здобутки оцінити кількісно? Скільки концертів/виступів було, скільки пісень уже є, скільки записано тощо. Чи є кліпи тощо. Ви ж працюєте над дебютним альбомом?
- СЧ: Моїм щастям у житті було зустріти Володю Бедзвіна (віолончеліста, композитора), він приїхав до Львова з Луганська-Полтави-Харкова, де він тільки не був. і це сталося після Форуму видавців у 2012 році. Концертів було вже достатньо, зараз майже щомісяця у нас є 2 або 3 виступи. Пісень є на два повноцінні альбоми. У нас є різдвяна програма, гаїівки та українські народні пісні, серед яких багато лемківських та пісні на слова українських письменників: Грицька Чубая, Івана Франка, Лесі Українки… Зараз записуємо на студії альбом, через постійний брак коштів, це триває досить довго. Поки що є зведено 5 пісень, ще 5 стоять у черзі. У нас є один мультик на пісню «Царівна», котрий створили онкохворі дітки в одній з Львівських лікарень та зараз домонтовується кліп на пісню «Фіялочки». Все в цьому світі потребує грошей, коли вони у нас будуть, будемо мати більше кліпів та записів.
ВН:На коли, за всіх сприятливих умов, очікується вихід альбому реалістично?
- СЧ: Хочеться до осені записати альбом повністю і видати.
ВН:Дякую! Бажаю творчих звершень. І простору та рівноваги. Точніше, вдалих пошуків власного простору та рівноваги!
Довідка: Соломія Чубай — український музикант, продюсер літературно-музичних проектів, голова правління громадського об'єднання «Вірменська — тридцять п'ять», вокалістка гурту «Джалапіта» (раніше також «Без цукру», «Далі»). Живе у Львові. Одружена, виховує сина.
| Авторський репортаж |
|---|
| Це власний репортаж нашого репортера. Дивіться сторінку обговорення для детальної інформації. |