«Весілля свічки» — подих давнини й традицій у залі полтавської бібліотеки
У понеділок, 13 жовтня 2025 року, затишна бібліотека-філія №5 Центральної бібліотеки Полтавської міської територіальної громади привітно розчинила свої двері для користувачів, мешканців міста та громадян ВПО. Це невеликий, але напрочуд теплий і гостинний осередок культури, де завжди пахне книжками й добром.
Тут відчувається атмосферність, яка личить бібліотеці. В читальній залі розквітають дивовижні рослини — зелені, барвисті, із суцвіттями найрізноманітніших відтінків. Між стелажами панує дух спокою і творчого натхнення. Тут можна перепочити душею, обрати улюблену книжку, поспілкуватися, переглянути на комп’ютерному дисплею світові та українські новини або спільно з багатьма зацікавленими послухати пізнавальну лекцію про минуле й сучасне нашої держави. У бібліотеці працюють уважні, щирі й натхненні фахівці, які завжди допоможуть у виборі літератури, підкажуть потрібну інформацію, підтримають добрим словом. І цього дня в читальній залі зібралися небайдужі відвідувачі, кому цікаво відчути подих української старовини — дізнатися про давні звичаї та обряди нашого народу. Про один із них — загадковий і поетичний обряд «Весілля свічки», що сягає своїм корінням у глибину віків, — захопливо розповіла співробітниця Центральної бібліотеки Катерина Штепа.
Її розповідь оживила в уяві присутніх вогняні сполохи каганців, які єднають душі та золоте сяйво вогню, яке символізує життя, любов і світло української душі. Мова йшла про архаїчне українське свято правобережної України — зокрема Житомирщини, Рівненщини, Волині та Чернігівщини, — відоме під назвою «Весілля свічки», яке, втім, знали і на Полтавщині. Та нині цей обряд майже забутий.
«Весілля свічки» — прадавнє свято шанування вогню
[ред.]Його відзначали 1 вересня, у день преподобного Симеона Стовпника, у час наближення осіннього рівнодення (21–24 вересня), коли природа переходила від літа до зими. Це був період, коли люди прагнули зігріти оселі світлом, зберегти тепло сонця у вогні каганців. Розповідь Катерини Штепи слухали на одному диханні — настільки вона була барвиста, глибока і захоплива. Її слова переносили слухачів у ту пору, коли наші предки з вдячністю зверталися до небесного світла:
«Вже осінь поблизу,
Вже сонце донизу,
Ой треба нам, треба
Світлонька із неба...»
Ці поетичні рядки підкреслюють самобутність обряду, його зв’язок із давньою традицією запалювання вогню у короткі осінньо-зимові дні. Для наших пращурів осіннє рівнодення було часом згасання сонця та шанування штучного вогню, що символізував продовження життя, родинне тепло і надію.
Минали роки, й перше запалювання каганців, бликунців та свічок поступово перетворилося на справжнє шлюбне дійство. У ньому з’явилися пісні про любов, сватання і єднання, адже ці теми споконвіку були найголовнішими у людському житті:
«Ой осічки, свашечки, осічки,
Треба для комина та й жічки,
А для свічечки чоловіка,
І щасливого усім віка...»
Тож не дивно, що й нині, під час важливих і доленосних подій, люди запалюють свічку — як символ пам’яті, любові, очищення й продовження життя. Лекція про минулі часи — про людей, їхні звичаї, вірування й обряди — завершилася щирими оплесками.
Присутні подякували дослідниці за захопливу подорож у глибини народної історії та за ту стежку, якою вона провела слухачів від давнини — до сучасності. Цього дня бібліотека стала місцем зустрічі минулого й сьогодення, де слово, традиція і пам’ять злилися в одне живе полум’я — полум’я культури, духовності й любові Полтавщини.
Щирі слова вдячності воїнам ЗСУ
[ред.]Хай Господь береже вас, наші захисники, а перемога прийде якомога швидше — з ясним світлом у серці й миром над рідною землею.
У ці непрості для країни часи, завдяки нашим захисникам ми маємо можливість збиратися разом, слухати лекції, вникати у сутність давніх українських традицій. Саме воїни Збройних Сил України стоять на сторожі миру й спокою, оберігаючи кожне місто, кожне село, кожну оселю, де горить світло життя і культури. Від щирого серця дякуємо нашим героям за відвагу, стійкість і жертовність. Завдяки воїнам в бібліотеці звучали вірші й розповідь про українські обряди, про свічки пам’яті та надії, а наш народ може продовжувати творити, читати, мріяти. Тож нехай полум’я свічки, що символізує життя, любов і єдність, буде знаком нашої вдячності кожному, хто боронить Україну.