Золота осінь гостинно розкрила обійми вікіпедистам Полтавщинии

Для більшості українських користувачів важливим мотивом створювати і редагувати статті Вікіпедії є можливість розповісти про українську історію, культуру, науку, а ще - боротися з інформаційними прогалинами. Головна мета — робити знання доступними для всіх людей у світі. Такою і стала мотивація проведення Вікіконференції у Полтаві.

Недільного ранку 19 жовтня 2025 року рідне місто зустріло учасників Вікіконференції. Саме о 9:30 розпочалася Вікіпрогулянка німецькою колонією Полтави. Вона стала першою сторінкою насиченого дня знань і натхнення.

Хоча погода не подарувала сонячного початку дня, але тішила тихим шерехом мокруватого листя під ногами та чарівною осінньою красою навколо.

Місцем збору учасників став головний корпус Полтавського державного аграрного університету — біля меморіальної дошки Симону Петлюрі, постаті, чиє ім’я символізує нескореність українського духу. Адже знання історії свого міста — це не лише прояв освіченості, а й глибокий вияв любові до Батьківщини. Це свідомий крок до збереження важливих і цінних артефактів у історичному аспекті.

Саме тому можливість почути пізнавальну розповідь відомого у Полтаві краєзнавця Артура Арояна зібрала небайдужих слухачів — людей, закоханих у історію рідного краю. Екскурсія пройшла блискуче — по-іншому й бути не могло під проводом досвідченого гіда!

Заснування німецької колонії в Полтаві

Воно було пов’язане з державною політикою бувшої Російської імперії на початку ХІХ століття, коли активно залучали німецьких переселенців (так званих “колоністів”) до розвитку промисловості та ремесл на території України, зокрема, ткацтва сукна для армії на базі такої галузі сільського господарства, як вівчарство.

У історичному контексті важливі 1804–1806 роки. В цей період за указом імператора Олександра I, було дозволено іноземцям (особливо німцям) оселятися в південних і центральних губерніях імперії. Основною державною установою, яка опікувалася переселенцями, був “Опікунський комітет іноземних колоністів”. Саме через цей комітет відбувалася організація німецьких поселень на Полтавщині. Організатором на місці став полтавський губернатор Олександр Куракін. Першими поселенцями були десь тридцять родин ремісників із Пруссії, Саксонії, Вюртембергу. Серед них - кравці, столяри, пекарі, миловари, шевці, ткачі.

Ймовірна будівля млина, як елемента господарської системи у Німецькій колонії Полтави

Далі кількість родин зростала. Духовним центром стала лютеранська кірха в межах колонії, також вона була і освітнім осередком громади. На жаль, не збереглася до наших часів. Тож, колонія розташувалася на околиці Полтави, у районі, який пізніше отримав назву Німецьке селище. Орієнтовний контур колонії на мапі утворює полігон історичного району. Опис узгоджується з кількома джерелами і місцевими публікаціями. Назви вулиць такі:

• Сковороди (Колонійська), одна з центральних «хребтових» вулиць колонії,

• Семена Антонця (Балакіна - Фабрикантська), одна з менш потужних «хребтових» вулиць колонії, яка формувала іншу значну вісь району,

• Ботанічна,

• Кірхова (Федора Моргуна - Н. Крупської - (Кірочна / Кірхова) з прилеглими провулками.

Затишні вулички, скромні оселі на них, спорудженні майстерні були свідченням працьовитості, точності й гідності.

У продовж мандрівки екскурсанти пройшли повз вцілілих будівель та фундаментів домівок німецьких колоністів починаючи з періоду 1804 далі 1867 та 1900 років, які в наш час використовуються для інших цілей. Почули багато корисної інформації, фактів, зробили чимало цікавих світлин. Адже люба вціліла споруда німецьких колоністів — це живий свідок минулих епох.

Будинок у стилі українського модерну із зверненням до етнічних мотивів (соняшники) - вражає своєю красою

Теперішній хазяїн цінить та береже історичну значущість своєї домівки

Будинок, який ще може пам’ятає колоністів

Кожне помешкання, що встояло, попри безжальний плин часу, начебто, промовляло до вікіпедистів крізь пройдешні віки. Відчувалося, що стіни будинків, якимось магічним чином, зберігають дух праці, віри й надії персон тих часів, нагадуючи, що історія живе доти, доки люди її шанують.

Занепад і завершення історії німецької колонії в Полтаві

Історія колонії добігла кінця у першій половині ХХ століття. Її розквіт припав на кінець ХІХ — початок ХХ століття, коли колоністи-лютерани збудували впорядкований квартал із власною кірхою, школою та ремісничими майстернями. Однак події Першої світової війни різко змінили долю громади: німецьке населення піддалося переслідуванням, частину мешканців депортували, а кірху та інші установи закрили.

Невеличка призьба, ознака старого німецького будиночка, що пережив час і зберіг своє обличчя

Після революції та громадянської війни більшість німців або емігрували, або розчинилися серед місцевого населення. У 1930-х роках радянська влада остаточно ліквідувала громаду, репресувавши чи виселивши її представників. Під час і після Другої світової війни німецька колонія зникла як спільнота, а сама назва залишилася лише в народній пам’яті та старих топонімах. Сьогодні про неї нагадують окремі будівлі кінця XIX століття на вулицях Сковороди, Семена Антонця та прилеглих до них провулках. Зараз ці будівлі є мовчазними свідками минулої німецької присутності в Полтаві.

Будинок в Німецькій колонії, який тішить око

І тоді слушним виникає питання: - чи є сенс відродження памʼяті про німецьку колонію у Полтаві? Сама колонія ніколи не мала офіційного статусу. Це був історичний квартал із компактним проживанням родин-колоністів. Мова йде про відновлення знань про людей, які колись творили обличчя Полтави, її культуру, її європейський дух. Якщо піти по такому шляху, то можна встановити інформаційні стенди або QR-таблички біля історичних будівель, відзначати дні німецької культури в Полтаві, запрошуючи нащадків німецьких родин з України та Німеччини. Колонія може стати частиною туристичного маршруту з назвою «Полтава багатонаціональна»: єврейська, німецька, польська, українська спадщина — як один культурний ланцюг.

Сьогодні від колонії залишилися лише окремі будинки, але у їх стінах живе історія, яку варто почути знову. Повернути голос — означає віддати шану багатонаціональній спадщині міста. Утверджувати в серцях українців повагу до різних культур. Мати можливість нагадати: Полтава — це місто, яке вміє берегти свою пам’ять і перетворювати її на силу майбутнього.

Сторінка друга

Орієнтовна програма сесії Вікіконференції, що проходила у сучасному залі Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.П. Котляревського, вселяла впевненість — друга її сторінка стане не менш змістовною і яскравою.

Офіційне відкриття розпочалося теплими словами директорки бібліотеки Надії Влезько, яка щиро привітала учасників і побажала натхнення та плідної співпраці. Її промова, сповнена доброзичливості, зустріла щирі оплески учасників.

Далі розпочалося вікіколо, яке провели досвідчені вікіпедистки — Ірина Бучнєва та Марися Лебідь. Коло — завжди символ єднання. У ньому розкривається мотивація, зацікавленість, живе спілкування. Саме у колі народжувалося порозуміння між учасниками полтавської вікіспільноти: знайомства, обмін досвідом, окреслення планів і майбутніх задумів.

Справжній фурор викликав проект «Історичні райони Полтави», який представив Леонід Булава — географ, історик, краєзнавець. Він займається дослідженням історії Полтави та мешканців міста колишніх часів. Його натхнення і глибина знань не залишили байдужим нікого. Книги, які він створює, — це безцінний дар Полтаві, справжнє джерело пам’яті. Не кожне місто має такого подвижника! Його присутність на конференції — велика честь.

Виступ почесного гостя Вікіконференції Леоніда Булави

Марися Лебідь виступила з двома цікавими доповідями: «Використання вікіпроєктів у професійній діяльності» та «Фотоконкурси Вікімедії». Її виступи стали інформативними для всіх, хто прагне глибше зрозуміти роль і можливості Вікіпедії в сучасному житті. Корисна, виважена, натхненна інформація, стала потрібною багатьом учасникам, щоб осмислити масштаби і значення вікіпраці.

Своєю чергою Ірина Бучнєва представила тему «Висвітлення полтавської тематики через участь у тематичних тижнях Вікіпедії». Для когось було відкриттям, що майже шість років тижні Полтавщини вже відбулися, а для інших — нагадуванням про важливість долучення до таких тематичних проектів. В цей момент ідея співпраці та єдності спільноти звучала особливо сильно.

Учасники щиро ділилися своїми знаннями, ідеями, враженнями

Вікіконференція набирала обертів. Атмосфера натхнення і взаєморозуміння ставала дедалі глибшою. Яскравим акордом прозвучала тема «Елементи нематеріальної культурної спадщини Полтавської області. Традиційна вузлова лялька», яку представили Олена Белакова та Наталія Свиридюк — знані фахівчині народної творчості, справжні берегині традицій. Практична частина — створення ляльки власноруч — запам’яталася як зворушливий, теплий момент єднання поколінь і культур.

Завершальну ноту конференції задали вікіпедисти Олег Кущ і Станіслав Переломов, які виступили з темами «Авторське право» та «Створення статей шляхом перекладу: плюси і мінуси». Їхні доповіді були ґрунтовними й актуальними. Сучасна технічна підтримка бібліотеки (обладнання та кваліфікація працівників) дозволяла підключати виступаючих в режимі онлайн, зокрема — Олега Куща та Ольгу Ружицьку. Вони долучалися дистанційно.

День промайнув у динамічному ритмі — насичений спілкуванням, відкриттями, радістю пізнання. І хоча вечір опускався на місто, енергія конференції ще довго жила у серцях.

Висновки

Вікіконференція була потрібною, вдалою, глибоко змістовною — справжнім святом знань і єдності.

Головне — Вікіконференція у Полтаві відбулася. Вона стала доказом того, що українська Вікіспільнота живе, розвивається, мислить і творить. Велика вдячність Українській Вікіпедії за можливість такої зустрічі. Учасники прийшли до висновку, що Вікіконференція у Полтаві стала днем натхнення, спілкування і вдячності.

Цього дня у місті було тихо, майже спокійно. Лунало мало сирен. Учасники конференції відчували вдячність тим, хто береже чистим небо країни. Наш спокій сьогодні — це заслуга воїнів Збройних сил України. Безмежна їм подяка