Місто Гадяч - перлина Полтавщини, славно своєю історією, військовою доблестю, та не тільки …
24 серпня 2025 року, у світлий день святкування Незалежності України, Полтавська релігійна громада прогресивного юдаїзму «Бет Ам» (у перекладі з івриту — «Будинок Народів») вирушила в особливу подорож до Гадяча. Участь у ній взяли дорослі та діти — близько двадцяти осіб, сповнених святкового настрою та бажання доторкнутися до історії цього дивовижного міста. Члени громади вітали один одного з Днем Незалежності України, раділи чистому небу та сонцю цього серпневого дня!
Гадяч — це не просто адміністративний центр Миргородського району Полтавської області. Це місто слави та честі, сторінка величної історії України, яку віддано бережуть його мешканці. Кожен камінь і кожна стежина Гадяча нагадує про героїчне минуле, про те, що тут є чим пишатися і що передавати наступним поколінням. Мальовничі краєвиди з тінистими сосновими борами, казковими березовими гаями та блакитнооким красенем Пслом роблять його справжньою окрасою Полтавщини.
З глибини віків Гадяч відомий як колишня гетьманська столиця, резиденція Богдана Хмельницького, Івана Виговського та Івана Брюховецького. А у світі місто знають ще й як місце паломництва євреїв — саме тут похований засновник хасидизму Шнеур Залман. З увагою та зацікавленістю члени громади слухали розповідь екскурсовода.
Історична давнина
Походження назви міста й досі сповнене таємниць. За однією з версій, вона пов’язана з його розташуванням серед глибоких ярів, які захищали мешканців від ворогів. Тож назва Гадяч — означав «годяще» — придатне місце для життя та оборони. Та є інша, не менш приваблива легенда: назва могла походити від імені «Гад» — одного з біблійних прабатьків племені Ізраїлю, що додає назві особливого єврейського звучання. Археологи вважають, що перші поселення на території сучасного Гадяча з’явилися ще в скіфські часи. Родючі землі заплав двох річок Псла й Груні приваблювали людей ще з найдавніших епох. А своє сучасне ім’я місто отримало з появою у Х–ХІІІ століттях Посольської оборонної лінії. Вже у 1442 році поруч було засновано Красногірський Миколаївський. Він був споруджений в фортифікаційно зручному місці на порубіжжі з татарською вольницею. Монастир й нині прикрашає місто, є однією з окрас духовної спадщини Полтавщини.
Вік міста
Історики вважають, що Гадяч наближається до свого поважного 500-літнього ювілею. Адже вже на мапі «Границі Литовської Русі» 1533 року він був позначений як важливий населений пункт Полтавщини. З XVI століття Гадяч стає одним із найзначніших міст краю: його жителі входили до складу Гадяцького полку, а в 1610–1616 роках отримали права слободи — звільнення від податків і повинностей. Після Переяславської ради 1654 року Богдан Хмельницький почав творити з Гадяча «запасну» гетьманську столицю.
У вересні 1658 року саме тут Іван Виговський підписав відомі Гадяцькі статті з Польщею, а в 1663–1668 роках Гадяч став столицею Лівобережної Гетьманщини — резиденцією Івана Брюховецького. Настали часи, коли місто було в самому серці козацької державності.
Хасидизм сьогодні
Екскурсія продовжилася знайомством із величною історією хасидизму у Гадячі. Віряни громади прогресивного юдаїзму «Бет Ам» відкрили для себе, чому так важливо побувати саме тут — у єврейському куточку Полтавщини, де впродовж століть дивовижним чином переплітаються український та єврейський світи. Екскурсовод швидко скерувала автобус до ошатної й незвично гарної будівлі — центру хасидизму в Гадячі.
І ось вже слухаємо захопливу розповідь про непросте, але глибоке минуле руху Хабад. Учасники подорожі дізналися не лише про витоки хасидизму, а й про його сучасні перспективи та духовний вплив на життя єврейської громади у світі. Історичні факти, якими поділилася екскурсовод, дають змогу зрозуміти, що Гадяч став зараз одним із важливих центрів єврейської культури та хасидизму в Європі. Тут, на цій землі, стоїть створений центр хасидизму, нерозривно пов’язаний із могилою Шнеура-Залмана (Алтер Ребе) — засновника руху Хабад, чия духовна спадщина продовжує жити вже понад два століття.
Хасидизм, релігійний напрям юдаїзму, виник в Україні у першій половині XVIII століття. Його розвиток відбувався серед буремних часів сусідства з іншими народами, коли українська земля, на жаль, не раз була щедро всипана єврейськими могилами. Та попри все, саме тут, в Україні, збереглося одне з найбільших у світі духовних надбань єврейського народу. Сьогодні наша держава посідає друге місце у світі за кількістю єврейських святинь. Не всі знають, що гадяцька земля є невід’ємною частиною цієї спадщини. Вона стала центром паломництва хасидів Хабаду до могили великого цадика Шнеура-Залмана — праведника, якого вважали посередником між Богом та його народом. І нині тисячі євреїв з різних куточків світу приїжджають сюди, щоб помолитися на його могилі, попросити у нього поради, допомоги та духовної підтримки.
Факти життя рабі Шнеура-Залмана
Рабі Шнеур-Залман бар-Барух з Ляд, знаний також як Алтер Ребе (Старий Учитель), був видатним хасидським рабином, каббалістом та засновником руху Хабад.
Дитинство і освіта
Майбутній цадик народився у побожній хасидській родині Баруха та Ривки Познер у містечку Ліозно (сучасна Білорусь). Його юність була сповнена духовного пошуку. За переказами, він отримав благословення від самого Бешта (Баал Шем Това — «Володаря доброго імені»), засновника хасидизму. Шнеур-Залман навчався Торі у Любавичах, де відзначився як надзвичайно здібний учень. У двадцятирічному віці вирушив до Магіда з Межиріча, головного наступника Бешта. Повернувшись у 1767 році в Ліозно, він став магідом-проповідником. Саме відтоді його називають Алтер Ребе. Потім став першим із «любавичських» хасидських цадиків.
Великий вчитель і письменник
За порадою своїх наставників у 1770 році він розпочав працю над книгою «Шулхан Арух га-Рав», де простою мовою пояснював галаху (єврейський закон). У 1797 році рабі створює головну працю свого життя — книгу «Танія», яка стала фундаментом усього вчення Хабаду. У ній він виклав глибоку філософію служіння Богові через три духовні складові — ХаБаД (хохма — мудрість, біна — розуміння, даат — знання).
Ребе з Ляд
Близько 1802 року Шнеур-Залман переселився з Ліозно до містечка Ляди, відтоді його стали називати Ребе з Ляд. У хасидизмі титул «ребе» означає духовного главу, наставника та порадника для громади.
Випробування війною
Під час франко-російської війни 1812 року Алтер Ребе виявив себе як патріот Російської імперії, закликавши хасидів підтримати царя у боротьбі проти Наполеона. Вторгнення французьких військ змусило його залишити Ляди. Попри старість і немічність, ребе вирушив у важкий шлях разом із сім’єю та послідовниками. Взимку 1812 року їхній караван проходив через Смоленськ, Володимир, Рязанщину, Тамбов, Орел, Курськ… Шлях виявився надто важким для втомленого цадика. 24 грудня 1812 року рабі Шнеур-Залман відійшов у вічність у селі Піни під Курськом.
Вічний спочинок у Гадячі
На початку 1813 року його тіло перевезли до міста Гадяч на Полтавщині — найближчого місця від Пін з єврейським кладовищем. Тут, серед тихого переліску над річкою Пслом, він знайшов вічний спокій. Спершу над його могилою поставили дерев’яний надгробок та обклали стіну з цегли, як біля поховань його предків. Згодом тут спорудили охель — невелику муровану будівлю з дверима та табличкою. Охель нагадує дім молитви, створений для роздумів, тиші та ушанування душі праведника. Сюди веде дорога паломництва з численними сходинками.
У охелі
Всередині панує особлива атмосфера зосередженості та духовного піднесення. Тут розташована цдака — скринька для пожертв.
Цдака в перекладі з івриту означає «справедливість», «праведність». Це не просто милостиня, а святий обов’язок єврея допомагати тим, хто потребує. Цдака може бути у вигляді грошей, їжі, уваги, доброго слова чи справи. Її дають тихо, без показності, адже справжнє милосердя живе в тиші серця. Так рабі Шнеур-Залман, засновник руху Хабад, залишив по собі не лише книги й учення, а й живу духовну традицію, яка й сьогодні об’єднує тисячі євреїв у світі. Його могила в Гадячі стала місцем молитви, надії та натхнення для багатьох поколінь.
Життя єврейської громади Гадяча в різні періоди
Життя єврейської громади у Гадячі було типовим для містечок «смуги осілості» — території, де царська влада дозволяла євреям проживати. Основою господарства громади були торгівля зерном і сільськогосподарською продукцією, ремесла та дрібна промисловість. Євреям належали млини, олійниці, цегельні заводи, вони займалися кустарним виробництвом і дрібною торгівлею. Разом із тим громада мала розвинену релігійну та культурно-соціальну інфраструктуру: синагоги та молитовні будинки, хедери (школи для хлопчиків), бібліотеки, ремісничі товариства, благодійні фонди, що підтримували бідних та потребуючих. Євреї брали активну участь у суспільному житті Гадяча, формуючи свою самобутню культуру.
Єврейське життя в «межі осілості»
Євреї оселилися на території України не від доброго життя. Російський царизм запровадив так звану смугу осілості — території, за межами яких євреям заборонялося жити. До неї входили Київська, Волинська, Херсонська, Таврійська, Чернігівська, Катеринославська та Полтавська губернії. Не дивно, що в Гадячі діяло кілька синагог — адже релігія була центром життя громади. Саме в цих умовах на Поділлі у середині XVIII століття зародився хасидизм — духовний рух, що став однією з найяскравіших форм юдаїзму. Наприкінці XVIII століття він поширився на значні території, зокрема й у Полтавщині.
Трагедія війни
Друга світова війна принесла євреям страшні страждання. Гадяч, як і багато інших містечок, не уникнув трагічної долі. У період німецької окупації (27 вересня 1941 р. — 11 вересня 1943 р.) нацисти влаштовували масові розстріли єврейського населення. Місцями трагедій стали Гончарський яр та територія єврейського кладовища, неподалік від могили Алтер Ребе. Тут пролилася кров сотень безневинних людей, і ці місця й сьогодні залишаються німими свідками жорстокості війни та незламності пам’яті.
Походження Гадяцького хасидського центру
У 2012 році завдяки пожертвам хасидських родин у Гадячі постала велична духовна споруда — Адмор Азкен, Центр вивчення хасидизму. Біля входу написано: «Хасидський центр Гейхал Адмор Старший», заснований Шмуелем Рором та його родиною.
Це не просто будівля — це світлий дім молитви і навчання, де кожна цеглина просякнута вірою. Усередині розташовані: простора синагога, молитовні зали для чоловіків і жінок, сучасний конференц-зал, кімнати для навчання, затишна їдальня для паломників і гостей. У центрі зберігається найсвятіша книга юдаїзму — Тора. Її читання можливе лише за присутності міньяну — кворуму з десяти чоловіків. Ребе Шнеур-Залман навчав, що у хасидському вченні немає відступлення від законів Тори: «Тора — це джерело мудрості і сенс життя. Її вивчення — вічний шлях до пізнання».
Тора поділена на розділи, що відповідають тижням року, аби кожен міг іти цим шляхом постійного навчання та духовного зростання.
Цікаво, що у центрі, а саме у охелі, можна залишати прохання до Всевишнього на маленьких папірцях. Коли їх стає надто багато, їх обережно збирають і з почестями ховають у спеціальній могилі на кладовищі.
Гадяч — перлина хасидизму України
Сьогодні Гадяч став місцем паломництва для хасидів з усього світу: Ізраїлю, США, Канади, Польщі, Литви, Латвії, Естонії. Його називають «прихованою перлиною хасидизму України» — містом, де історія й духовність зливаються в одне ціле. Особливість хасидизму — у шануванні цадиків, духовних учителів. Відвідування їхніх могил вважається священним етапом у житті кожного віруючого.
Водночас хасидизм не є монолітною течією — у ньому сформувалося вісім основних напрямків, і кожен має свого лідера. Тому стає зрозумілим: уманські хасиди та гадяцькі — це різні спільноти, об’єднані спільною вірою, але з власними традиціями та духовними центрами.
Гадяч — світовий центр хасидизму Місто Гадяч має особливе значення — воно є одним із важливих духовних центрів хасидизму у світі. Хасидизм має свої осередки в різних країнах, проте унікальна роль Гадяча полягає в тому, що саме тут, на єврейському цвинтарі, спочиває Рабі Шнеур-Залман з Ляд (Алтер Ребе) — засновник руху Хабад. Хоча назва течії походить від села Любавичі, саме Гадяч став сакральним місцем для тисяч хабадників усього світу. Адже тут знаходиться могила вчителя, духовного наставника і цадика, до якої вже понад два століття тягнуться потоки паломників. Насправді сама назва течії Хабад не пов’язана з географією. Це філософська абревіатура, яка відображає основу вчення Рабі Шнеура-Залмана. А ось друга частина назви — Любавичі — дійсно походить від села (нині Смоленська область, Росія), яке у XIX столітті стало головним центром руху.
Як це відбулося
Після смерті Рабі Шнеура-Залмана його наступник, Рабі Дов-Бер (Другий Ребе, син Алтер Ребе), переніс центр руху до села Любавичі. Це місце залишалося духовною столицею хасидів понад 100 років — аж до Першої світової війни. Тому за рухом закріпилася подвійна назва: Хабад-Любавич. Сьогодні головний центр Хабаду знаходиться у Брукліні (Нью-Йорк), у знаменитій будівлі на 770 Eastern Parkway. Проте назва «Любавич» збереглася як історична пам’ять про місце, де цей рух розквітнув.
Дати паломництва
До Гадяча хасиди проїздять тричі на рік, у дні, що мають особливе духовне значення:
• 31 серпня — день народження засновника хасидизму;
• кінець вересня — святкування єврейського Нового року Рош га-Шана;
• початок січня — день пам’яті Рабі Шнеура-Залмана.
Віра та традиції
Паломники вірять, що якщо записати своє бажання на аркуші й залишити його на могилі Алтер Ребе, воно неодмінно здійсниться. Саме тому потік віруючих і туристів сюди не припиняється у будь-яку пору року. Гадяч став місцем, де поєднуються історія, духовність і живе відчуття присутності великого вчителя.
Історичні події. Гадяч у часи незалежної України
Місто Гадяч пройшло довгий і непростий шлях крізь історичні випробування. Тут відлунювали події громадянської війни, колективізації, індустріалізації, побудови соціалізму, Другої світової війни, п’ятирічок, афганської кампанії та буремної перебудови. Сьогодні Гадяч заслужено називають містом нафтовиків та газовиків. Тут живуть і працюють геологи-розвідники надр, буровики, транспортники та будівельники. Саме у 1958 році вдарив перший нафтовий фонтан, відкривши нову сторінку економічного розвитку краю. І нині сотні свердловин могли б щоденно давати цінну енергетичну сировину — якби не війна, що обірвала мирний ритм життя.
Пригадуються слова: немає великих і малих міст, немає важливих чи неважливих — є місця, куди варто обов’язково потрапити. І Гадяч — саме з таких міст.
Ось і промайнув святковий день нашої України, який єврейська громада Полтавщини провела у Гадячі плідно й натхненно. Віряни відкрили для себе нові сторінки історії, збагатилися духовно, отримали безцінні знання.
І кожен із них з особливою вдячністю подумки звернувся до воїнів Збройних сил України — адже саме вони подарували можливість цієї поїздки, цього щасливого дня, коли не було чути тривог і вибухів.
Сьогодні два народи — український та ізраїльський — проходять через тяжкі випробування війною. Ми бачимо, якою високою є ціна незалежності, і розуміємо: шлях до миру пролягає не лише через урядові рішення, він йде через серця людей. Історію творить народ, а не поодинокі постаті.
Нехай завершаться війни на землях обох народів. Ми віримо у перемогу, ми віримо у майбутнє. Слава Збройним Силам України!