Липова федерація. Російські регіони поступово знелюднюються

Матеріал з Вікіновин — вільних новин.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

19 вересня 2013

Неоколоніальна регіональна політика Кремля призводить до деградації регіонів та їхньої поступової депопуляції

Цей рік має всі шанси стати невдалим для Росії. Різке падіння темпів зростання економіки майже до нульових показників (1,8%, за прогнозом Міністерства економічного розвитку РФ), відплив величезних обсягів капіталу за кордон ($50 млрд до кінця року, за оцінками експертів), посилення відцентрових тенденцій у регіонах, загострення міжнаціональних і міжконфесійних відносин – усі ці чинники є ознакою серйозної внутрішньополітичної кризи режиму путінської «керованої демократії».

Найболючіше ця криза виявляється на регіональному рівні. Головна її причина – гіперцентралізація управління і фінансів. Дослідження фонду «ИНДЕМ» довели очікувану, враховуючі сучасні тенденції російського державотворення, залежність: що більше влади концентрується в руках Москви, то сильніше розриваються горизонтальні зв’язки між регіонами, сповільнюється розвиток підприємництва та інновацій, а відтак погіршуються стан економіки і демографічна ситуація.

Незалежно від державного устрою в більшості розвинених країн світу відбувається децентралізація – делегування частини повноважень центральної влади на місця, а також інститутам громадянського суспільства. Ці тенденції лише незначною мірою зачепили Росію. З одного боку, було ратифіковано Європейську хартію місцевого самоврядування (1998 року), проведено реформу місцевого самоврядування, у ході якої кількість муніципалітетів подвоїлась і відбулося законодавче розмежування повноважень Федерації, регіонів та місцевого самоврядування з передачею більшої частини соціально-економічних функцій на регіональний рівень.

З іншого – зміни в податковій системі й системі міжбюджетних відносин позбавили регіони і муніципальні утворення реальної економічної бази для розвитку своїх територій, зробивши їх цілковито залежними від Білокам’яної. Законодавство Росії за федеральним бюджетом закріплює близько 70% податкових доходів і 100% митних зборів. Отже, у сумарних доходах держави суб’єкти РФ і муніципальні утворення мають не більше ніж 20%.

У ще більш залежному фінансовому становищі перебувають муніципалітети. За інформацією Міністерства регіонального розвитку РФ, частка власних доходів останніх без урахування допомоги з бюджетів інших рівнів у середньому дорівнює 29%, а поселень – 20%. Таким чином, муніципалітети та поселення на 70–80% залежать від дотацій і субсидій із бюджетів вищого рівня. При цьому середній бюджет поселення становить лише 4,57 млн руб. Цих коштів заледве вистачає на утримання місцевого бюрократичного апарату.

Бюджетна система, яка склалася в Росії 12 років тому, парадоксальна: за традиційно профіцитного федерального бюджету майже всі регіони та муніципальні утворення дефіцитні. У 2007-му донорами, тобто регіонами, які не отримували дотацій на вирівнювання бюджетної забезпеченості, були 19 суб’єктів РФ. 2012-го їх уже налічувалося лише 11 (Татарстан, Москва, Санкт-Петербург, Московська, Ленінградська, Сахалінська, Самарська, Тюменська області, Ненецький, Ханти-Мансійський і Ямало-Ненецький автономні округи). Наявна ж система розподілу податків і міжбюджетних відносин у Росії позбавляє регіони та муніципалітети стимулів для розвитку й створює ситуацію, за якої бути дотаційною територією вигідно.

Експерти зазначають, що разом із часткою доходів, які центр відбирає в регіонів, зростає й обсяг зобов’язань, котрі накладаються на їхні бюджети. Достатньо сказати, що і виконання передвиборчих обіцянок Владіміра Путіна (зокрема, збільшити зарплату вчителям) знову ж таки покладено на суб’єкти РФ.

З кожним роком у регіональних бюджетах збільшується частка поточних витрат і зменшуються видатки на інфраструктуру. Якщо 2007-го на перші припадало 77%, а на другі 23%, то 2012-го це співвідношення становило 87% і 13%. У низці регіонів – Володимирській, Курганській, Мурманській, Тульській областях, а також Карелії – витрати на поточні зобов’язання перевищили 93%.

Податковий тягар для регіонів

Навіть із тими податками, які сьогодні потрапляють назад до бюджетів суб’єктів РФ, ситуація видається катастрофічною. Наприклад, надходження від податку на майно фізичних осіб, які повертаються в стовідсотковому обсязі, навіть не покривають витрат на його збір. Є побоювання, що в умовах погіршення економічної ситуації великі платники податків можуть зажадати назад сплачені ними раніше податки на прибуток як аванс.

Наслідком такої неоколоніальної податкової політики є величезний розрив між заможними і бідними регіонами РФ. Експерти американського Національного бюро економічних досліджень проаналізували становище 1503 регіонів у 82 країнах світу, щоб зрозуміти, наскільки однорідним є їхній регіональний розвиток. У середньому найбагатший регіон однієї держави виявився в 5,2 раза заможнішим за найбідніший. У Росії ж доходи населення в найбагатшому регіоні у 25 разів вищі, ніж у найбіднішому. Більший розрив зафіксовано тільки у Венесуелі й Таїланді.

Природа дотаційності переважної частини регіонів і муніципалітетів РФ криється в характері розподілу податків за рівнем влади та специфіці міжбюджетних відносин. Невідповідність встановлених податків видатковим зобов’язанням – характерна риса і причина вертикального дисбалансу російської бюджетної системи. За федеральним центром закріплені найважливіші податки: ПДВ, митні платежі й податок на видобуток корисних копалин. Фактично 18% внутрішнього регіонального продукту республік, країв і областей зараховується до федерального бюджету.

За регіонами ж залишили лише три види фіскальних платежів: транспортний, податок на майно юридичних осіб і податок на гральний бізнес (останній узагалі втратив свою актуальність). Місцеві податки, за даними Міністерства регіонального розвитку Росії, 2009 року становили лише 3,8% у сукупних доходах регіональних бюджетів. Левову ж частку (80%) податкових доходів суб’єктів РФ становлять надходження від федеральних податків на дохід фізичних осіб і на прибуток.

Брак коштів у бюджетах не дає змоги регіонам і муніципальним утворенням вибудовувати власну інвестиційну політику, спрямовану на розвиток своїх територій. Вдосконалювати транспортну і соціальну інфраструктуру без федеральних субсидій не здатні навіть міста, які мають статус обласних центрів. Замість того щоб передати кошти з федерального рівня на регіональний і муніципальний та зменшити дефіцитність їхніх бюджетів, влада надалі урізає їх фінансування.

Російський відкуп Чечні

Украй несправедливою є бюджетна забезпеченість на регіональному рівні. Хоч як парадоксально, часто найбільш дотаційні регіони характеризуються високою бюджетною самодостатністю. Так, бюджетна забезпеченість Чеченської Республіки становить 51,2 тис. руб., у той час як 90,1% її бюджету – федеральні трансферти. Натомість у Челябінській області вона удвічі менша – лише 25,8 тис. руб., а федеральні трансферти в її бюджеті становлять тільки 21%. Інший приклад: бюджетна забезпеченість Іркутської області – 32,8 тис. руб., а сусідньої Бурятії – 38,3 тис. руб., хоча остання дотується федеральним центром на 60,1%, а перша – тільки на 24,9%. Не в останню чергу така ситуація викликає в більшості суб’єктів РФ бажання бути дотаційними регіонами, а не донорами.

Досвід найрозвиненіших у світі федерацій (США, ФРН) показує, що податок на додану вартість є основою формування регіональних бюджетів. Однак, на відміну від міжнародної практики, Бюджетний кодекс РФ закріплює ПДВ повністю за федеральним центром, що і є передумовою дотаційності майже всіх її регіонів.

Концентрованим виявом кризи регіональної політики є й демографічна ситуація в суб’єктах РФ. 143-мільйонне населення Росії, за більшістю прогнозів, імовірно, зменшиться до 2030 року майже на 10%. Передусім це станеться за рахунок етнічних росіян. Мусульман, навпаки, як корінних, так і іммігрантів, стає дедалі більше (за прогнозами, до 2030-го їхня частка становитиме від 16% до 20%).

Зростання частки мусульман у російському населенні викликає в країні ультранаціоналістичні настрої. Водночас зменшення кількості етнічних росіян створює труднощі для російських військових. Москві довелося стримати свої амбіції і скоротити армію з 1 млн до 800 тис. осіб.

Офіційна російська пропаганда говорить про пришвидшене зростання населення РФ протягом останніх чотирьох років. За попередніми статистичними оцінками, на початку 2013-го воно налічувало 143 млн 370 тис. осіб. На думку ж російського демографа Євґєнія Андрєєва, результати перепису населення 2010 року внаслідок помилок статистики були завищені на 2,3 млн. А відтак можна говорити про подальшу депопуляцію населення РФ.

Навіть офіційні дані свідчать про глибоку демографічну кризу в більшості регіонів країни. Приріст населення торік спостерігався лише в 29 суб’єктах РФ, у той час як у 54 регіонах його кількість зменшувалася.

Джерела[ред.]