Вікіекспедиція до Національного природного парку «Джарилгацький» (частина друга)

29 вересня 2015

Друга частина репортажу

Наша експедиція, про яку вже трохи писалось у першому повідомленні, спрямувалась до острова Джарилгач. Весь острів і частина прилеглої акваторії є національним природним парком (НПП). Тому друга частина розповіді про експедицію буде присвячена саме життю національного парку.

Багато в чому, Джарилгацький НПП не такий як всі інші. Загалом в Україні 48 національних парків і лише цей на стільки вирізняється серед інших.

Адміністрація парку відділена від його території дюжиною кілометрів Джарилгацької затоки. Від самої адміністрації, розміщеної поряд з портом та центральним пляжем м.Скадовська територію нацпарку не видно навіть у бінокль. Острів історично утворився як одна і приморських кіс, практично позбавлений деревної рослинності, будівель і підвищень рельєфу і тому здалеку можна побачити лише маяк. Вірніше два маяки. Один сучасний діючий і другий – той що є історичною пам’яткою і зведений ще 1902 року за проектом Густава Ейфеля, автор відомої Ейфелевої вежі.

Тож самим працівникам нацпарку, яких в штаті лише кілька чоловік, до території, на якій слід працювати, треба щоразу долати кілька кілометрів катером або іншим плавзасобом. У НПП є власний катер. Після створення НПП у 2010 році, парк отримав три службові катери. Та два з них спалили недоброзичники. В радянський час Джарилгач був мисливським господарством (що, власне, врятувало його від перетворення на курорт). Багато хто зі скадовчан звик сприймати це місце як мисливські угіддя. Більше того, навколо острова – масштабний нелегальний промисел креветки та риби. Очевидно: новина пор створення НПП сподобалась не всім, адже створення НПП означає створення штату охорони та посилення контролю за браконьєрством. Паркові спалили два катера та навіть пробували організувати місцевий референдум за скасування нацпарку. Та роботу вдалось налагодити.

По тій саме причині – важкодоступності території – тут, на Джарилгачі, є так вже й багато порушників заповідного режиму. Сюди не прийдеш з пакетом сміття, не заїдеш автівкою. Для кожного, хто зібрався до острова, лише потрапити сюди – непроста і недешева задача. Відтак із порушеннями заповідного режиму тут все ж значно краще, ніж у посередньому нацпарку.

З іншого боку, навіть на острові більшість відпочиваючих обмежуються невеличкими ділянками пляжів, біля яких причалюють катери. Острів не має інфраструктури, розрахованої на простого відпочиваючого. Магазинів, доріг, транспорту, на острові немає, за винятком невеличкого бунгало, в якому помістяться лише кілька чоловік. А якщо врахувати, що острів має лише три місця, де є питна прісна вода, то й взагалі не дивним виглядає, що це місце є безлюдним і дійсно пустельним.

Як і кожен молодий НПП, Джарилгач потребує допомоги небайдужих. Всі 30 національних парків, що були створені у 2009-2010 роках, до цього часу майже не отримували допомоги держави. Окрім скромної адміністрації та катерів, жодної можливості облаштувати територію у парку поки не було. Волонтери допомагають паркові виготовляти інформаційні банери, робити 3-d панорами і всіляко популяризувати парк в Інтернеті.

Навіть якщо ви не готові провести час в суворих умовах напівпустелі, у вас має бути можливість дізнатись все про цю непересічну територію. Все ж це найбільший незаселений острів Європи, саме тут найбільше прагнули утворити заповідник для мігруючих птахів українські природоохоронці у 20-х роках минулого століття. Сьогодні тут дійсно національний природний парк, який заслуговує на нашу зацікавленість і допитливість і потребує нашої допомоги.

Див. також

Вікіекспедиція до національного природного парку «Джарилгацький» (перша частина репортажу)

Маєте власну думку стосовно цієї новини? Висловіть її!

Авторський репортаж
Це власний репортаж нашого репортера. Дивіться сторінку обговорення для детальної інформації.