Вікіекспедиція до національного природного парку «Джарилгацький»

Матеріал з Вікіновин — вільних новин.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

18 вересня 2015

Перша частина репортажу

З 10 по 13 вересня 2015 року знімальна група їздила на острів Джарилгач у Wikiекспедицію

10-14 вересня 2015 року територію Джарилгацького національного природного парку відвідали учасники Вікіекспедиції (Василюк Олексій, Богомаз, Nataliia Shevchenko, BioDasha). НПП «Джарилгацький» сьогодні є чи не найбільш диким з усіх національних парків в Україні. Острів Джарилгач здавна був об’єктом особливої уваги орнітологів, як місце гніздування та зупинки великих мас мігруючих птахів, та отримав природоохоронний статус ще у 1927 році, при створенні Державних надморських заповідників. З 1937 по 2010 рік острів, окрім невеликої його частини, не мав охоронного статусу, проте не втратив цікавості для науковців. На острові немає постійних мешканців, що робить його найбільшим незаселеним островом Середземноморсько-Чорноморського басейну.

Проте в Інтернеті, як і в науковій літературі, інформації про природу національного парку вкрай мало. Стосується це і Вікіпедії. Передусім, звісно, Джарилгач – це острів, і дістатись до нього протягом теплого періоду року можна лише по воді, подолавши кілька кілометрів Джарилгацької затоки на катері. Регулярного сполучення немає. На самому острові, окрім невеличкого притулку для відпочиваючих (виник лише кілька років тому), будинку лісництва та маяків, зупинитись ніде. Поверхня острову плоска і легко продувається вітром, здебільшого зайнята піщаними степами, мілководдям солоних озер та великими ділянками солеросів.

Солонці на о. Джарилгач.jpg

На Джарилгачі майже немає джерел питної води і, тим більше, продуктових крамниць. Влітку екстримальності відвідувачам острова додають спека та каракурти, що населяють тутешній травостій. Отже, донедавна острів був мало доступною і не дуже гостинною територією для дослідників. Що ж стосується фотографів та кінематографістів, то їм взагалі традиційно не щастило. Роздивитись дивовижні ландшафти Джарилгача можна лише з великої висоти. Крім мисливської вишки і маяка, на який вас навряд чи пустять, про висоту тут годі й говорити.

Заповнити прогалини в пізнанні Джарилгача вирішила вереснева вікіекспедиція. Четверо її учасників вже не перший рік займаються вивченням і охороною територій природно-заповідного фонду, троє, до того ж, є членами журі конкурсу «ВЛЗ», а двоє – учасниками вікіініціативи з пошуку втрачених природоохоронних територій. До експедиціії також приєднались п’ятеро активістів з додатковою фото- та відеотехнікою.

Наша вікіекспедиція припала на початок осені, коли різноманіття рослин і тварин вже зовсім не те, яке можна побачити у степу навесні. Збираючись в експедицію, ми розраховували відзняти саме ландшафти нацпарку. Втім, опинившись на острові, зрозуміли, що навколо безліч тварин, кожна з яких заслуговує на увагу фотографа та дослідника.

Жук-скарабей на о. Джарилгач.JPG

Із великих тварин на Джарилгачі лишається чимало копитних, що були інтродуковані ще за радянських часів мисливським господарством, - це понад 600 ланей, благородних оленів та муфлонів. Зустрічаються також дикі кабани, які зовсім не бояться людей і подекуди навіть влаштовують набіги на відпочиваючих.

Напівдикі свині в НПП "Джарилгацький".JPG

Всі ці тварини чужорідні острову. В минулому їх сюди завезли для полювання. Особливо смішно виглядають у високій траві та очеретах муфлони, яким личило б стрибати по скелях Середземноморського узбережжя. Чужий тутешній екосистемі і єнотовидний собака, який теж шукає можливості поцупити запаси провізії відвідувачів острова. Втім, лише тут ми можемо в диких умовах побачити цих тварин, хай навіть і завезених на острів людьми.

Світанок у Джарилгацькому степу.JPG
Захід сонця біля маяку.JPG

Навіть в осінню пору на острові можна зустріти багато видів – свідків давніх часів, в які степова зона розтягалась нерозривним шлейфом від Забайкалля до дельти Дунаю. Сьогодні від степів лишились лише незначні уривки, не більше трьох відсотків від колишньої площі. Степові тварини та рослини, що розкидані по цим уривкам та ізольовані від інших особин свого виду, майже всі знаходяться під охороною міжнародних конвенцій, всесвітніх та національних переліків рідкісних видів. Джарилгач – найбільша острівна незаймана ділянка степу в Україні. На піщаних кучугурах берегового валу, що обрамляє острів з півдня, можна зустріти червонокнижних тварин – степову гадюку, боломола емпузу та рідкісного скарабея. На численних озерах північно-західної частини острова збираються зграї перелітних птахів – гусей, лебедів, качок, куликів. Також тут все частіше трапляється рідкісний для Причорномор’я рожевий пелікан. Саме через це ще з 1919 року дослідники добивались створення тут «пташиного заповідника». У 1927 році Джарилгач увійшов до складу Надморських заповідників, які на початку минулого століття природоохоронці вважали своїм найбільшим досягненням.

Перебуваючи на Джарилгачі, учасники вікіекспедиції розпочали зйомку документального фільму про природу острова та роботу національного парку. Детальніше про це – у наступній частині нашої розповіді.

Див. також[ред.]

Вікіекспедиція до Національного природного парку «Джарилгацький» (частина друга)





Авторський репортаж
Це власний репортаж нашого репортера. Дивіться сторінку обговорення для детальної інформації.