Електроакустична студія в Києві святкує 20-річчя

Матеріал з Вікіновин — вільних новин.
Перейти до: навігація, пошук
Київ
Музика

9 квітня

Марек Колоневський, Алла Загайкевич і Панайотіс Кокорас. Київ, 8 квітня 2017

7-9 квітня у Києві проходять Міжнародні електроакустичні майстерні: 20 років кафедри музично-інформаційних технологій та студії електроакустичної музики в Київській консерваторії.

Рівно 20 років тому випускниці Київської консерваторії та Паризького інституту IRCAM Аллі Загайкевич вдалося переконати тодішнє керівництво консерваторії в тому, що пора нарешті зайнятися електроакустикою і в наших краях. І тоді, в далекому 1997-му, попри перманентні економічні кризи, нестачі бюджетних коштів, і інші «не на часі», в консерваторії (на той час — уже Академії) відкрили кафедру музично-інформаційних технологій (МІТ), а на студії з'явився комп'ютер Макінтош з відповідним програмним забезпеченням. Ця студія працює вже понад 20 років і на ній було створено чимало студентських робіт і чимало справжніх щедеврів вітчизняної електронної музики.

Привітати ювілярів приїхали знані композитори зза кордону — Марек Холоневський (Польща), Панайотіс Кокорас (Греція), Луїджі Ґаджеро і Стефано Джеруазоні (Італія).

Професор кафедри МІТ і композитор Ігор Стецюк підняв одну з найголовнішим проблем електроакустичної музики - проблему «живого звуку». Електронний звук нерідко звинувачують у «штучності» або «мертвості». Проте, шляхи подолання цього недоліку багатоманітні. Наприклад, можна спорядити електронний звук численними обвідними — гучності, висоти звуку і інших параметрів, що зроблять його «живішим». Або використати метод фізичного моделювання — наприклад, генерувати звук не натисканням клавіші, а вдуванням повітря, регулюючи потужність потоку — в такий спосіб можна досягти дуже реалістичного звуку, подібного на саксофони або кларнети.

Грецький композитор Панайотіс Кокорас долає штучність через «віртуозність електронного звуку»; під цим поняттям композитор розуміє точне і вивіренне синтезування звуку до найдрібніших деталей. Звукова палітра Кокораса може включати тисячі елементів, але всі вони об'єднуються в нерозривне ціле, яке автор називає «голофонією». Сприймається таке ціле надзвичайно живо.

Інколи заради більшої живості електронного звуку, композитори залучають до своїх композицій і акустичні інструменти, щоправда далеко не завжди в традиційний спосіб. Наприклад, в одному з своїх творів П. Кокорас використав кларнет зі спеціально сконструйованою ультратонкою тростиною, яка чудово дозволяє видавати різні скриплячи або рикаючі звуки, що органічно поєднуються з шумоподібними синтезованими звуками. Алла Загайкевич, натомість, представила твір «Друже Лі Бо», в якому електроніка поєднувалась із звучанням бандури. Щоправда ми не почули арпеджовані мінорні тризвуки, якими традиційно на цьому інструменті улещують нас бандуристи, натомість ми почули витончені мікроінтервальні мелізми, що нагадують дещо китайські ґуджен.

Перформанс Експериментальної освітньої студії електроакустичнї музики ЛМНА ім. Лисенка.

Новаторський підхід до використання акустичних інструментів продемонстрував львівський квартет у складі Юрія Булки, Остапа Мануляка. Назара Скрипника і Миколи Хшановського. Великий концертний рояль фірми Бехштейн був використаний як зручна підставка для розташування чотирьох ноутбуків, за допомогою яких артисти квартету у 8 рук представили свій електроакустичний перформанс під назвою «Кола, структури, пульсації».

Видовищним був електроакустичний перформанс польського композитора Марека Холоневського. Він напряму використав ритми свого власного головного мозку для генерування музичних подій. Для реєстрації ритмів мозку композитор використав електроенцифалограф, сигнали якого були інтерпретовані як показники висоти або інших параметрів музичного звуку. Час від часу варіюючи ці параметри, а також примушувати під час виступу свій мозок працювати то активніше, то пасивніше, композитор формує драматургію твору.

Концерти електроакустичної музики в Києві відбуваються регулярно під егідою проекту ЕМ-VISIA, заснований Аллою Загайкевич на рубежі XX-XXI століть.

Галерея[ред.]


Джерела[ред.]