У Києві відбувся показ російської стрічки «Блеф, або З Новим роком!»

15 листопада 2013

Фільм присвячений пам'яті жертв інституційного виховання згуртував прихильників реформування дитячої опіки в Україні.

Ввечері в п'ятницю 15 листопада у кінотеатрі Україна відбувся закритий допрем'єрний показ документального кінофільму "Блеф, або З Новим роком!" Ініціаторами та головним організатором стали представники Фонду "Розвиток України", в дискусії, що супроводжувала захід, взяли участь десятки представників громадських організацій, владних структур, соціально відповідального бізнесу, журналісти, звичайні батьки. Ведучою заходу була Ольга Герасим'юк.

Стрічка, зйомки якої тривали протягом останніх чотирьох років, отримала свою назву "Блеф..." з коментаря^[1] російського політика, прихильника так званого "антисирітського закону", який заборонив усиновлення російських дітей громадянами США.

Режисер фільму, тележурналістка Ольга Синяєва перейнялася проблемою після всиновлення хлопчика з дитячого будинку. Маючи власних дітей, вона була шокована відхиленнями та відставанням у розвитку свого прийомного сина. В роботі над фільмом Ольга Синяєва знайшла пояснення цим психологічним проблемам у системі інституціональної опіки.

Її роботу вже зараз порівнюють із англійською кінострічкою Young Children in Brief Separation: John, Aged Seventeen Months, for Nine Days in a Residential Nursery. Той документальний фільм, відомий за короткою назвою "Джон", став одним із поштовхів реформування британської системи опіки та піклування. Лейтмотивом обох фільмів є невідповідність умов інституційного виховання потребам розвитку дитини. Згідно з теорією прив'язаності, до 3—4 років триває період інтенсивного встановлення прив'язаності дитини до значимого дорослого (як правило, матері), в який важливим є тісний тілесний контакт, взаємні емоційні реакції. Постійні страждання позбавлених батьківської турботи дітей призводять до депривації та реактивного розладу прив'язаності. Наслідки цих психологічних проблем не минають навіть після усиновлення дитини (якщо їй з тим пощастить) та потребують опрацювання протягом усього її життя.

Консультант і продюсер картини Олександр Гезалов, сам вихованець радянської інтернатної системи, підкреслив унікальність фільму як такого, що правдиво показує заклад і дитину в ньому. Перед початком перегляду, він попередив, що фільм досить "важкий", проте попросив стерпіти це: "Діти 24 години проводять у найтяжчих умовах, як би не було тяжко нам, давайте посидимо і подивимося заради них."

Як і британський фільм "Джон", робота Ольги Синяєвої націлена на зміну громадської думки. Тим важливіше, що під час обговорення після фільму Євгенія Ткаченко запропонувала ефірний час Магнолії-ТВ, також про можливість показу на обласних телекомпаніях заявив Юрій Павленко.

Представники влади одностайно висловились на підтримку деінституціоналізації. Юрій Павленко хизувався, що в Україні "вже почали знищувати цю репресивну радянську систему". Представник омбудсмена Аксана Філіпішина^[2], яка сама кілька років працювала юристом інтернатного закладу, зауважила: "Поки буде хоч одна дитина в цій системі, це буде трагедія."

Проте такі гучні слова не звучать переконливо, на тлі відомих фактів про методи наповнення інтернатів "штучними сиротами" — дітьми з малозабезпечених сімей^[3]^[4], що мають місце по сей день. Опір і навіть саботаж деінституціоналізації громадські діячі бачать і в позиції Міністерства освіти, якому підпорядковані деякі заклади інтернатного типу.

Роман Марабян, головний лікар Харківського обласного будинку дитини №1 і один із лідерів реформування системи з-середини, пояснив цю проблему як "питання про чесний кусень хліба": директорам закладів байдуже якою буде вивіска і, навіть, яку роботу будуть проводити (чи утримувати малюків у закладі, чи допомагати родинам з дітьми). Їх інтерес — це збереження закладу, робочих місць. А тому є надія, що перепрофілювання, запровадження нових послуг родинам з дітьми на заміну простому утриманню дітей в закладі стане способом реальних змін у системі.

Важливим був також обмін думками щодо можливої ролі бізнесу в реформуванні системи. Як зазначили в дискусії, досі компанії та окремі благодійники діяли в інституціях як "діди морози": приїхали, зробили свято, роздали подарунки.. На питання представника бізнесу про те, чим вони насправді можуть допомогти, Олександр Гезалов емоційно заявив: "Та які подарунки? Дітям потрібні тато і мама. Заберіть їх із закладу. Скільки б ви не давали, буде мало, скільки б туди не кидали — буде яма. Допомагайте тим організаціям, які правильно помагають дітям."

Джерела

Примітки

↑ Коментар Овсяннікова: «рассказы о том, что вы лишаете наших детей нормального, обеспеченного будущего, — блеф». Процитований виданням Особая буква
↑ Біографія Філіпішина Аксана Анатоліївна
↑ Репортаж BBC
↑ Резолюція Громадського обговорення в цій тематиці

Авторський репортаж
Це власний репортаж нашого репортера. Дивіться сторінку обговорення для детальної інформації.

Маєте власну думку стосовно цієї новини? Висловіть її!

[1] Коментар Овсяннікова: «рассказы о том, что вы лишаете наших детей нормального, обеспеченного будущего, — блеф». Процитований виданням Особая буква

[2] Біографія Філіпішина Аксана Анатоліївна

[3] Репортаж BBC

[4] Резолюція Громадського обговорення в цій тематиці

[1]

[2]

[3]

[4]