Активісти ДемАльянсу проводили тренінги на острові Малий Татару

Матеріал з Вікіновин — вільних новин.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

З 10 по 18 липня на дунайському острові Малий Татару пройшла перша зміна щорічного табору для дітей ізмаїльського району. Це був одинадцятий рік існування табору.

Дні проведені на острові для кожної дитини стають переламними. Є випадки, коли діти, що вчились, м'яко кажучи не дуже, повертаючись ставали відмінниками. Ці діти, майже без виключень, вступають до одеських або київських вузів. Важко сказати, що саме так благодатно впливає, чи це чудова природа, відмежованість від іншого світу та нові умови життя, чи самовіддана праця інструкторів та лекторів, їхній живий приклад успішності. Але факт залишається фактом, діти після перебування на острові, повертаються іншими, кращими, вони прагнуть більшого і тягнуться до хорошого.

Бесарабія — степовий край, розташований на південному заході України, між територією Молдови та Румунії. Тут розташована велика кількість сіл, де роблять чудові вина та вирощують перші фрукти й овочі, що потрапляють на ваші столи ранньою весною. Тут майже цілий рік світить яскраве сонечко, і зігріті сонцем поля, дають небувалі урожаї. Більш ніж половина населення є болгари, вони живуть тут вже не одне століття, проте зберегли свою мову, традиції, особливості господарювання, фольклор. Також, тут багато молдаван. Це різноманіття проектується і на табір. За кілька днів перебування сам починаєш розуміти болгарську, з румунською важче, але вона й звучить рідше. Доречі, цікавий факт, українська використовується на тому ж рівні, що й інші мови, особливо, коли спілкуються односельчани, тобто вона є рідною, а російська використовується виключно як інтернаціональна.

Ось для таких дітей Голова секретаріату Одеського обласного осередку ВМГО «Демократичний Альянс» розробила й провела тренінг навіть важко сказати з чого. Дітей об'єднували у групи десь по 12 чоловік і для роботи з кожною групою було лише 4 години. В таких умовах варіант, розроблений для одеської школи лідерства був непридатний. Тому, був зроблений мікс із вправ запланованих та таких, учасницею яких була вона сама, підбираючи на її погляд найбільш вдалі.

Для проведення тренінгу серед фактично дикого лісу, відгороджені від табору величезними тополями, обплетеними диким виноградом, та великої кількості інших рослин, була розчищена галявина. По периметру лежали повалені дерева, що заміняли стільці, на іншому дереві кріпився щит, куди чіплявся ватман. Атмосфера незабутня! Не дивно, що тренінг мав такий ефект.

Спершу визначали правила, пояснювалось, що за дотриманням правил в першу чергу стоїть взаємоповага, без якої неможлива дружба та успішна команда. Це діяло краще, ніж будь-які покарання.

Першою була гра, де учасники записували перше, що приходило в голову на папері, потім, кожен щось собі витягав і тримав у таємниці. Вони повинні були уявити та розказати, куди та за які заслуги кожен з них летів (хто вони, чим захоплюються), далі слід було організувати життя на острові цією командою, розділити обов'язки (хто що вміє добре робити, до чого лежить душа), а потім на них нападали людожери і вони розповідали, як спасалися, використовуючи фразу, що попалась їм на початку гри (маленький стрес, вмикається фантазія, прокидаються мізки). Під кінець гри були задіяні та активізовані абсолютно усі учасники.

Далі визначали, що жодна команда неможлива без лідера, і методом мозкового штурму записували риси характеру лідера, якого б хотіли для своєї команди (риси називались настільки повно, що навіть при бажанні не можна було б щось додати). Потім кожен мав проговорити, що ж є особисто у нього. І учасники з подивом відмічали у себе велику кількість позитивних рис. Далі говорилось про взаємодоповнюваність лідерських якостей, що не обов'язково бути ідеальним, завжди можна знайти хороших помічників, також що мало бути таким хорошим, треба ще й змінювати на краще навколишнє середовище і оточуючих. Після всіх цих слів у більшості розправлялися плечі і починали палати очі.

Далі викликався доброволець, якому зав'язувались очі і давали маркер у руки. А команда мала пояснити йому, як намалювати симпатичного лева. У всіх командах лунали пропозиції, щоб говорив хтось один, але, як і в реальному житті, ніхто їм не слідував. Та й балагану жодна команда не влаштовувала, адже, хоч вони і говорили одночасно, проте говорили одне й теж саме, в один голос. Унікальний приклад дружності!

Далі команда ділилась на дві частини. Першій зав'язували очі і давали завдання побудувати рівносторонній трикутник. Потім тим, хто стежив за цим і робив висновки давали завдання побудувати зірочку, але в них був час для відпрацювання. Із завданнями справлялись усі. Далі ми обговорювали важливість наявності лідера, чіткого виконання своїх завдань, вміння слухати, а головне, що найскладніше завдання стає простіше простого, якщо воно добре сплановане та відпрацьоване.

Підсумовували усе до чого ми прийшли за допомогою цих завдань. Далі розповідалось про те, навіщо взагалі потрібні команди, успішно й правильно діючі — підводилось до громадських організацій, в двох словах розповідалось що це таке, навіщо потрібно. Після чого непомітно підводилась розмова до акцій. Так само — що це, яке буває, навіщо потрібно. І пропонувалось їм провести акцію на вирішення якоїсь проблеми. Команда визначала проблему, тоді мозковим штурмом (коротко пояснювалась історія виникнення методу, основні правила та можливості) обирали можливі шляхи вирішення, робили детальний план. На цьому робота тренера закінчувалась. Команда сама все готувала і реалізовувала.

Всі були у захваті від вправ та з неабияким ентузіазмом бралися за акції.

Перша команда взяла проблему викидання їжі. Були зроблені плакати з написами «Видаючи їжу — згадай про голодуючих дітей Африки!», «Хочеш купатися в помийному відрі — ти на правильному шляху» (з ілюстрацією), також були просто гарні малюнки про деградацію накачаного хлопчика в хлюпіка після викидання їжі та багато іншого. Плакати були розвішані всюди і «заділи» за живе не одну дитину. Для менш сумлінних були складені речьовки, що співались під час гнівного маршу про те, що на такій засміченій території потім конопля не росте, про диких кабанів, які прийдуть на запах та багато іншого. Табір посміявся, задумався і .. перестав викидати їжу!

Наступна команда зробила театралізовану виставу, про те, як старші заспокоюють після відбою намети, де заважають спати іншим. Це окрема історія. Сміялися всі до сліз, чим змусили відповідальних за спокій у таборі бути більш сумлінними.

Ще одна команда об'явила конкурс на саму довгу гірлянду зі сміття та ритуальне спалення чучела з цього сміття ввечері. Діти так сумлінно ще не прибирали! Знайшли навіть пляшку з-під вина, яке пили ще три роки тому!

А останні робили подарунок острову — велике серце з піску, що по контуру горіло, палали факели на березі Дунаю, і в цій атмосфері співали перероблену пісню — оду острову, після чого кожному подарували пакетик із землею острова та наставним словом. У багатьох заблищали на очах сльози.

Кожна акція була дуже вдала, кожна досягала поставленої мети, що є показником того, що «тренінг» досяг своєї мети. Діти відчули, що таке команда, відчули реальний результат, зрозуміли, що саме у їхніх руках вирішення багатьох проблем — і це стало першим кроком на шляху до свідомих громадян, до активної громадянської позиції та, можливо, до народження нових лідерів всеукраїнського масштабу, що реально змінять на краще Україну.

Стаття на сайті ВМГО Демократичний Альянс